ПРОГРАМА

СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНОЇ ПАРТІЇ УКРАЇНИ

УХВАЛЕНА VIII З'ЇЗДОМ СДПУ

1-2 червня 1996 р. в м. первомайську

із змінами, прийнятими ХVІ З’їздом СДПУ

15 лютого 2003 року в місті Алушта

Z\XVI-5

м. Алушта,  вул. Комсомольська, 20                                  15 лютого 2003 року

ПРЕАМБУЛА

Прагнучи встановити суспільний лад на засадах СВОБОДИ, СПРАВЕДЛИВОСТІ, СОЛІДАРНОСТІ;

— виявляючи свою цілковиту відданість представницькій демократії — уособленню і основному інструменту народовладдя;

— виходячи з безумовної віри у невід'ємні права людини як основоположну суспільну цінність;

— дбаючи про гідне існування та соціальну справедливість для кожного та усіх;

— визнаючи незаперечне значення соціальної та правової держави як найвищої форми державного розвитку;

— шануючи національні права всіх народів;

— вважаючи своїм обов'язком забезпечити панування права;

— сприймаючи протидію будь-яким спробам узурпації влади своїм найважливішим завданням;

— підтверджуючи свою відданість ідеї земельного устрою України;

— маючи на меті побудову ефективної солідарної соціальне орієнтованої змішаної економіки;

— докладаючи зусиль в ім'я формування солідарного громадянського суспільства "загального добробуту";

— сприяючи утвердженню своєї Вітчизни як повноцінної складової міжнародного товариства правових держав;

— ставлячи за мету модернізацію культури, науки та освіти;

— змагаючись за екологічне оновлення економіки України;

— зважаючи на уроки минулого і відповідальність перед прийдешніми поколіннями;

— розглядаючи себе невід'ємною частиною міжнародного соціал-демократичного руху;

Ми, Соціал-демократична партія України, ухвалюємо цю програму як орієнтацію наших подальших дій.

СДПУ є силою, політичний курс якої грунтується на ідеології загальної модернізації усієї системи суспільних інституцій України. Ми віримо у велике майбутнє нашої Вітчизни, наголошуючи на тому, що її відродження можливе лише через запровадження моделей розвитку, реалізованих соціал-демократичними партіями європейських країн.

   Соціал-демократична партія України – політична партія, яка на вільних засадах об’єднує громадян України з метою сприяння розвитку України на засадах свободи, демократії, соціальної справедливості і солідарності.

СДПУ є спадкоємницею кращих традицій соціал-демократичного руху в Україні. Наші корені сягають у 1890 рік, коли у Львові відбувся перший з'їзд Української Радикальної Партії — першої політичної організації на українській землі. Соціал-радикальний рух проголосив свою відданість справі соціального реформізму, політичного демократизму, піднесення української культури, етичного соціалізму та антиклерікалізму.

Формування Української Радикальної Партії і загалом усього соціал-демократичного руху в Україні є наслідком активної діяльності МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА, великого гуманіста і лідера українського національного відродження. Створена під впливом його ідей Українська Радикальна Партія стала однією з найпотужніших політичних сил в Західній Україні і з 1931 року увійшла до складу Соціалістичного Інтернаціоналу. З її лав вийшли й лідери з Української соціал-демократичної партії (Галичини та Буковини), котра до 1907 року виступала як автономна частина Польської соціал-демократичної партії Галичини — федеративної складової Соціал-демократичноі" партії Австрії.

Ідеї пріоритету прав людини, соціал-реформізму, конституціоналізму, рішуче заперечення будь-яких проявів національного екстремізму та зверхності, критика імперського централізму та терору, ідеал Європей­ської України, захист самоврядування — усе це драгоманівське надбання і по сьогодні є одним з найважливіших джерел ідеології української соціал-демократії. Ідеологія Драгоманова була успадкована його послідовниками та учнями, — Михайлом Павликом та Іваном Франком, Богданом Кістяківським та Лесею Українкою.

Створена на землях Східної України поза впливом спадку Драгома­нова Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) являла собою радше організацію з виразним національно-революційним забарвленням, аніж суто соціал-демократичну структуру. За часів існування Української Народної Республіки вона змушена була взяти на себе тягар урядової відповідальності.

Трагічні події 20-30 років перетворили українську соціал-демократію у "партію розстріляних" через те, що соціал-демократи стали об'єктом терору як з боку комуністичного тоталітарного режиму, так і з боку ультраправих . Символом опору лівому та правому тоталітаризму стало ім'я Володимира Старосольського — провідника і ідеолога УСДП.

Ті українські соціал-демократи, яким пощастило уникнути червоного та коричневого терору, створили у 20-30 роках свої організаційні структури на еміграції і активно залучилися до роботи Соціалістичного Інтер­націоналу, взявши участь у Гамбурському (1923), Марсельському (1925), Брюссельському (1928), Віденському (1931) Конгресах Соцінтерну.

У 1950 році у Аузбурзі представники усіх соціал-демократичних організацій соціал-демократичного спрямування на еміграції ухвалили рішення про створення єдиної соціал-демократичної партії, яка до 1970-х років співпрацювала з Соціалістичним Інтернаціоналом.

Відродження соціал-демократичного руху в Україні розпочалося в 1987-1988 роках створенням соціал-демократичних гуртків у Львові, Києві, Дніпропетровську, Павлограді та інших містах. Цей процес завершився 1990 року зі створенням Об'єднаної соціал-демократичної партії України та Соціал-демократичної партії України, які у 1993 році об'єдналися в єдину політичну партію під назвою Соціал-демократична партія України. Ця партія, виступаючи в ідейному смислі наступницею української соціал-демократичної традиції, в юридичному сенсі є єдиною правонаступницею української соціал-демократії і претендує на повноцінну інтеграцію до міжнародної соціал-демократії в рамках Соцінтерну.

Духовними витоками сучасної української соціал-демократії є етичні засади християнства, гуманістичної філософії, ідеї доби Просвітництва, соціально-філософські    концепції    західно-європейського    соціал-демократичного руху (етичний соціалізм, австро-марксизм, концепції Карла Каутського, Жана Жореса, Едуарда Бернштейна, Бертрана Рассела, погляди представників франкфуртської школи), спадщина Михайла Драгоманова, Богдана Кістяківського та Володимира Старосольського.

Соціал-демократична партія України розглядає себе як основного ідейного спадкоємця тих українських культурно-політичних течій, речником яких був Михайло Драгоманов.

Соціальною базою партії є насамперед люди, які досягають своєї мети своєю власною працею. Особливу увагу ми приділяємо обстоюванню інтересів найманих працівників. Соціал-демократи вважають, що ті, хто працює за наймом мають право на справедливу частку доходів від результатів праці, на участь у прийнятті економічних рішень та активну роль у соціальному житті. Там, де зачіпаються інтереси осіб найманої праці Соціал-демократична партія України буде брати разом з профспілками активну участь у розв'язанні суспільних і політичних завдань.

Ми — партія ринкових реформ. Однак вважаємо, що реформи матимуть успіх тільки тоді, коли вони будуть проводитися в інтересах більшості громадян. Та економічна політика, яка нині провадиться правлячими колами України під гаслами вільного ринку, фактично спрямована на відтворення адміністративно-бюрократичної диктатури і жодною мірою не пов'язана з дійсними ринковими перетвореннями.

Поки що наше суспільсво є суспільством, в якому одні мають незаслужені привілеї, а інші не мають змоги заробити собі на життя.

Ми прагнемо подолання створення суспільства солідарного, яке грунтується на соціальному партнерстві. Ми хочемо досягти цього через скасування невиправданих привілеїв та вдосконалення демократії.

Історично соціал-демократія склалася як рух, скерований на захист робітничого класу, та поставивши собі за мету солідарне суспільство вона перетворилася з часом на дійсно народну партію, що обстоює інтереси всього суспільства загалом.

Виходячи з цього, Соціал-демократична партія України сприятиме як профспілкам, так і розвитку самоорганізації громадян в рамках будь-яких суспільних ініціатив — молодіжних організацій, екологічних груп, культурних акцій, товариств захисту прав споживачів тощо.

Як партія парламентського зразка, СДПУ надаватиме особливої ваги діяльності депутатів — членів СДПУ у представницьких органах влади.

СДПУ неухильно прагне захищати засади ідеологічного, культурного та політичного плюралізму, міжнаціональної, міжконфесійної толерантності — нетерпимість і претензії на абсолютну істину ніколи не були властиві нашому руху, для якого повага до думки політичного опонента завжди була загальнообв'язковим етичним принципом.

Досвід європейської соціал-демократії, набутий нею у змаганні за утвердження ідеалів гуманізму та демократії має для нас непересічне значення. Напевне, й найнепримиренніші супротивники нашого руху змушені будуть визнати, що вже на першопочатку свого існування світова соціал-демократія виявила себе як основна сила демократизації європейського суспільства, під проводом якої було здобуто перемогу у боротьбі за загальне виборче право, свободу слова, 8-годинний робочий день, можливість створювати вільні профспілки, укладати колективні угоди, отримувати оплачувані відпустки. Причому, основним підходом вирішення нагальних суспільних проблем для соціал-демократії стала орієнтація на суто правові, еволюційні засоби досягнення своєї мети. Така позиція   виразно   контрастувала   з   правовим   нігілізмом      і революціоналізмом тоталітарних рухів, як правого , так і лівого гатунку.

Особливими успіхами політичного та економічного курсу соціал-демократії  позначилася  повоєнна доба.  Саме  соціал-демократи зформували образ нової Європи — заклали підвалини "держави добробуту"  як  нової концепції суспільного  розвитку,  створили найефективнішу економічну модель, забезпечили народам Європи процвітання, високий рівень та найвищу якість життя, уможливили західноєвропейську інтеграцію. Все це набуло реального змісту завдяки запровадженню різноманітних моделей соціального партнерства.

В галузі зовнішньої політики соціал-демократи запропонували нову концепцію міднародних відносин, справедливого співробітництва та взаємної довіри між народами в ім'я РОЗРЯДКИ, яка поклала край холодній війні.

Сучасна соціал-демократія уособлюється іменами великих гуманістів нашої доби — Віллі Брандта, Улофа Пальме, Франсуа Міттерана.

Отже, світова соціал-демократія явила світу найдієвіший зразок і найліпшу модель суспільного розвитку, наслідування якої дає народам мир, добробут та процвітання.

ОСНОВНІ ЦІННОСТІ

СВОБОДА

Свобода — це єдиний гідний людини стан. Ми розуміємо індивідуальну свободу як владу кожної людини над обставинами та побудовою власного життя,

Свободу неможливо дарувати, чи нав'язати, але суспільство мусить створювати правові, соціальні, та культурні умови для її реалізації кожною людиною.

Держава, правова система, політичні, соціальні, культурні та інші суспільні інституції гідні існування лише як засіб забезпечення умов для існування та розвитку індивідуальної свободи.

Ми знаємо, що суспільна свобода це — невід'ємність прав людини, яка гарантується суспільством.

Права людини полягають, по-перше, у визнанні суспільством існування у людини недоторканної сфери самовизначення (громадянські права); по-друге, у визнанні за людиною права формувати державні органи (політичні права); по-третє — у визнанні за людиною права на гідне існування, права вимагати від держави гідних умов для існування (соціальні права).

Публічність, діалог, панування права, толерантність, відповідальність, відкритість — поняття притаманні вільному суспільству.

Ми впевнені — свобода стає дійсною, коли вона забезпечена влас­ністю та захищена правом. Лише реальна власність і правова побудова суспільства здатні створити умови для розвитку кожної людини у всебічно розвинуту особистість,

Ми віримо — свобода існує та розвивається лише в невід'ємному зв'язку з справедливістю та солідарністю.

СПРАВЕДЛИВІСТЬ

Справедливість — це стан суспільства єдино гідний вільної людини.

Справедливість — це право на свободу для кожного індивіда; це запо-бігання дискримінації в усіляких її формах, а також рівність в правах і мож-ливостях.

Справедливість — вираз гуманізму і співчуття до жертв несправед-ливості. Захищаючи права інших, ми забезпечуємо і свої власні права.

Ми визнаємо самоцінність та гідність будь-якої особи. Справедливість — вияв рівноцінності усіх людей і являє собою неодмінну умову вільного розвитку особи, — це запорука прогресу. Вимога   економічної   та культурної рівності має для нас таке ж значення, як вимога формально-правової рівності. Рівність та свобода неподільні.

СОЛІДАРНІСТЬ

Солідарність — це механізм який поєднує вільну людину та справедливе суспільство.

Солідарність має всезагальний і глобальний характер, це вияв спі-льності людства і співчуття до жертв несправедливості. Солідарність набуває сьогодні особливої значущості, як запорука виживання людства. Одним з найважливіших методів солідаризації суспільства є система соціального партнерства.

ДЕМОКРАТІЯ

Для соціал-демократів Демократія — це правління народу, обране народом, здійснюване в ім'я зміцнення невідчужуваних і невід'ємних прав людини.

Демократія — це форма існування свободи. Лише поширення Де-мократії забезпечує реалізацію свободи. Будь-яка спроба протиставити свободу і демократію є хибною і політично небезпечною.

Демократія — це компетентне і відповідальне перед народом пред-ставницьке правління і водночас це відповідальність народу за долю своєї держави. Представництво не заперечує безпосередньої, пле-бісіїитаоної участі населення в ухваленні політичних рішень.

Демократія — це втілення автономії особистості та її пріоритету щодо держави. Права людини не можуть заперечуватися а ні в ім'я державних інтересів, а ні в ім'я волі більшості.

Демократія — це можливість для кожного та усіх відкрито виявляти свої інтереси, узгоджувати їх за допомогою розумних компромісів. Демократія є найнадійнішим механізмом, що унеможливлює узурпацію влади в руках або окремої особи, або групи осіб, які представляють мо-гутні економічні та політичні інтереси.

Демократія — це засіб солідаризації суспільства, система соціально-го партнерства, яка забезпечує раціональний баланс інтересів економіч-них, професійних, етнічних, релігійних, демографічних, регіональних та інших груп. Вона виключає монополію будь-якої з груп на прийняття політичних рішень.

Демократія — це політичний режим, особлива відповідальність за збе-реження, зміцнення та розвиток якого значною мірою лягає на політичне керівництво країни.  Тільки демократія забезпечує  цивілізований, безкровний механізм спадкоємності влади. Разом з тим, демократія не повинна обмежуватися виключно межами функціонування державних інституцій, вона має бути наскрізним принципом в практиці будь-якої суспільної організації.

Демократія — це найвищий імператив сьогодення, найнагальніша по-треба для України. На нашу думку, слід покласти край безвід-повідальній критиці демократії, дискредитації її фундаментальних підвалин, апології авторитаризму та диктатури. Соціал-демократи лишатимуться вірними ідеям служіння своєму народові, послідовними захисниками історичного вибору України на користь демократичної моделі розвитку, підтвердженої всенародним волевиявленням 1 грудня 1991 року. Заклик Віллі Брандта "мати мужність до розширення демократії" СДПУ вважає визначальним у своїй діяльності. Мужність протистоїть покорі, демократія протистоїть гнобленню та рабству.

ОСОБА ТА ДЕРЖАВА

ПОЛІТИКА В СФЕРІ ДЕРЖАВНОГО БУДІВНИЦТВА

ПРАВОВА СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА

Держава є інституцією, покликаною обстоювати солідарні інтереси громадян. Держава в той же час являє собою організацію всього народу, а не знаряддя панування певного класу.

Держава має забезпечувати умови вільного розвитку людини в дусі свободи, Ті тяжіння до культурного поступу та вільний доступ до надбань культури.

Рівень розвитку державних інституцій, їх спроможність захищати права та інтереси своїх громадян є загальним показником стану культури суспільства. Сучасна держава не може розглядатись інакше як речник загальнолюдських, універсальних цінностей, що відповідає міжнародним стандартам стосовно прав людини. З цього погляду правова і соціальна держава є вищою формою державності як такої, уособленням самої ідеї держави, втіленням концепції договірної організації суспільства.

Правова і соціальна держава об'єднує не підданих, як об'єктів маніпулювання державної бюрократії, а відповідальних і зрілих громадян, суб'єктів права, активних учасників процесу державного будівництва.

Як рішучі прибічники політичної демократії ми стверджуємо принцип рівності прав та обов'язків всіх громадян перед законом.

Соціал-демократична партія України сприятиме становленню в Україні правової держави, як такої, що в ній державна влада, з одного боку обмежена визнанням за людиною невід'ємних і невідчужуваних прав, а з другого боку — є підзаконною — закон в Україні повинен мати пріоритет над будь-якими відомчими актами, зокрема над підзаконними актами Президента України.  Законодавство є  виключною  прерогативою народного представництва в особі парламенту.

Ми вважаємо непорушним принцип народного суверенітету, вима­гаємо жорсткої підзвітності виконавчої влади перед законодавчою, та незалежність влади судової.

Правова держава неможлива без вільних засобів інформації. Ми завжди виступатимемо проти будь-яких спроб маніпулювання ЗМІ в ім'я корисливих інтересів тих чи інших політичних та економічних угрупувань.

Поза ідеологічним плюралізмом не може йтися про побудову правової держави. Будь-які намагання встановити державну ідеологію слід рішуче заперечувати. Так само жодна релігія не має права визнаватися обов'язковою або державною.

Для України, що тільки но позбавилась ознак тоталітарного режиму комуністичного зразка сьогодні є конче   важливою проблема вірного вибору форми правління, запровадження якої стало б найдієвішим гаран-том набуття основних засад правової державності. Ми бачимо в перспек-тиві Україну парламентською республікою. Тільки парламентська рес-публіка здатна забезпечити в наших умовах належну відповідальність держави перед народом, стати надійним запобіжником авторитарних тенденцій виконавчих структур.

Уряд України має формуватися народним представництвом   (пар-ламентом) і бути підзвітним перед ним. Парламентська республіка уособлює представницьку демократію втілює ідеї народного суверенітету, сприяє розвитку політичної ініціативи громадян, узгодженню інтересів соціальних верств.

Парламентська модель є чи не найважливішим чинником самоорга-нізації суспільства в рамках багатопартійної системи, політичного плюралізму; публічність, відкритість політики є нормою для цієї форми правління. СДПУ вважає, що політичні партії мають бути основним інструментом участі громадян України у політичному процесі. На нашу думку, відповідальність за діяльність уряду слід покласти на партійне оформлену більшість вищого законодавчого органу. Реформа виборчої системи повинна мати на меті поступовий перехід до пропорційного представництва як найефективнішого механізму розвитку багатопар-тійності в Україні. На думку СДПУ, антипартійний синдром, який штучно прищеплюється в суспільстві певними колами вищої бюрократії, є хибним та небезпечним, становить неабияку загрозу модернізації політичної системи України.

Запровадження парламентської республіки несумісне зі спро-бами ультралівих політичних сил реанімувати радянську модель, за позірними гаслами "необмеженого народовладдя" якої приховується диктатура монополістичної партії та безконтрольність чиновництва.

СДПУ оцінює як вкрай згубну для долі демократії в Украіні політику певних кіл національної бюрократії, спрямовану на перехід до ультрапре-зидентського правління, що маскується заявами про доцільність конс-титуювання в нашій державі змішаної (президентсько-парламентської) республіки. Фактично вибір на користь ультрапрезидентського правління означатиме запозичення стратегії модернізації, властивої ряду керованих диктаторськими режимами відсталих країн "третього світу".

З цього погляду у нас не може не викликати стурбованості посиленні симпатій з боку сил. які обслуговують президентську автократію, на адресу найодіозніших диктатур нашої доби на кшталт піночетівськоТ, за-судженої Соціалістичним Інтернаціоналом та світовою громадськістю. Так звана "диктатура розвитку" матиме в Україні лише один наслідок — роз-виток диктатури, відмову від шляху, обраного державами Європейської спільноти, відродження поліцейської, чи навіть тоталітарної держави.

Ми є прибічниками соціальної держави як "держави загального добробуту". Соціальна держава передбачає гідне існування кожного та усіх, відповідальну участь усіх громадян у прийнятті державних рішень, рівність можливостей, життєвих шансів.

Соціальна держава можлива лише там, де існує солідарне сус-пільство. визначальний принцип якого полягає у співробітництві провідних соціальних верств та прошарків. Реальним втіленням цього співробітництва е побудова СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА. Ця система грунтується на узгодженні принципових соціально-економічних рішень між основними суспільними суб'єктами, насамперед — наймани­ми працівниками, то їх інтереси репрезентують профспілки, робото­давцями, в особі підприємницьких асоціацій, та власне державою. Со­ціальне партнерство являє собою систему захисту Інтересів всіх працю­ючих, забезпечує справедливий поділ доходів. Щодо непрацездатних громадян, держава бере на себе зобов'язання цілком задовольняти їхні головні матеріальні потреби.

Таким є наше розуміння держави і воно не потребує перегляду.

ПРАВА ЛЮДИНИ

Соціал-демократи були, є і завжди лишатимуться найпослідовнішими і найзавзятішими поборниками ПРАВ ЛЮДИНИ. Ми виходимо з незапе-речності гідності Людини, уявлень про самоцінність будь-якої особи, що не може розглядатися як об'єкт маніпулювання, як засіб певної політики, а завжди є самоціллю, носієм невід'ємних і невіджчужуваних прав.

Поняття прав людини — є фундаментальною засадою соціал-демократії. Свобода, справедливість, солідарність — ці основні цінності нашого руху набувають свого втілення у ствердженні, реалізації прав людини всюди і повсякчас. Політик, що не декларує, і а своій практиці не виходить із пріоритету прав людини, не може вважатися соціал -демок ратом.

В основі безповоротного вибору на користь прав і свобод лежить прагнення забезпечити рівноправність, гідне існування кожного та усіх і унеможливити будь-які прояви дискримінації. Це означає, що в кінцевому підсумку для нас не існує різниці між правами "негативними" (грома­дянськими та політичними) та "позитивними" (соціально-економічними).

Вважаючи своїм неодмінним обов'язком розвиток соціального парт-нерства, соціальний захист, ми ніколи не забували про основоположне значення політичної демократії. І навпаки, обстоюючи свободу слова, совісті, спілок, права на особисту недоторканість і участь громадян на управління державою, ми ніколи не нехтували загальновідомою істиною:

людина, позбавлена засобів до існування навряд чи оборонятиме ліберальні цінності як своє власне невід'ємне надбання.

Цілком очевидно, що такий підхід несумісний як з ультралібералізмом з його сумнозвісним гаслом "хай виживає сильніший", так і з комуністич-ним патерналізмом з властивим останньому хибним нігілістичним протиставленням соціальних прав громадсько-політичним.

Основні принципи Загальної Декларації Прав Людини, Міжнародного Пакту про Громадські та Політичні Права та Міжнародного Пакту про Со-ціальне-Економічні та Культурні Права є для нас священними і недоторканними.

Ми, соціал-демократи України, якнайрішучішим чином будемо чинити опір усіляким спробам поставити під сумнів громадянські та політичні права, зокрема право на особисту недоторканість — наріжний камінь правової державності. Усіма можливими засобами протистоятимемо намаганням встановити а Україні режим особистої диктатури, якими б гаслами вона не маскувалася. Соціал-демократи засуджують тероризм в усіх його проявах, незалежно від того, хто б його не спрямовував — пев-ні політичні сили чи уряд, незважаючи на те. якими б гаслами він не обґрунтовувався. Терор не усуває несправедливості, не розв'язує суспільних суперечностей, він лише їх роз'ятрює та загострює.

Виходячи з уявлень про комплексність, багатоаспектність прав, ми на-голошуємо на необхідності збереження конституційних гарантій щодо соціально-економічних прав. Соціал-демократи наголошують, що політика соціальних гарантій не являє собою державного благодійництва, а е виявом визнання за людиною права на гідне існування.

Старе гасло, задеклароване Віллі Брандтом "наступу в ім'я прав людини", нині для України набуває особливої значущості. В країні, де людська гідність десятиліттями принижувалась, а люди виховувалися в атмосфері рабства та принижень, конче важливим є довести кожному громадянинові, що його найважливішим обов'язком є домагання реалізації своїх прав, як запоруки наближення України до правових стандартів розвинутих країн.

Основними вимогами соціал-демократів в ділянці правозахисту е:

— узгодження національного законодавства з загальновизнаними міжнародними стандартами стосовно прав людини;

запровадження інституту присяжних засідателей як форми суду, яка дозволяє здійснювати судочинство громадянам, а не чиновникам;

— заборона діяльності антидемократичних, терористичних угруповань;

— проведення судової реформи, спрямованої на заміну покарання як визначного принципу судової системи на принцип захисту прав і свобод людини, створення адміністративних судів;

— розробка такої концепції національної безпеки, яка б базувалася на повазі до прав людини;

— запровадження в системі вищої та середньої школи навчальних програм, що висвітлюють питання правозахисту;

— прискорення процесу ратифікації Україною міжнародних конвенцій з прав людини;

— створення а Україні системи офіційного поширення інформації про прийняті міжнародні акти щодо прав людини;

— реформа пенітенціарної системи, що покликана унеможливити зневагу людської гідності;

— випрацювання національної програми підтримки біженців:

— активізація міжнародного співробітництва в гуманітарній сфері;

— перебудова системи охорони здоров'я щодо психічно хворих на засадах захисту прав людини;

— відмова від співробітництва України з державами, які у своїй політиці, нехтують загальновизнаними стандартами у галузі прав людини та експортують терор, насильство і революцію.

ЗЕМЕЛЬНИЙ УСТРІЙ

На думку соціал-демократів, земельний устрій — це єдине, що може забезпечувати політичну стабільність та територіальну цілістність України.

За європейськими масштабами Україна є великою країною і разом з тим — різноманітною за будь-якими критеріями. Землі України є результатом її непростого історичного розвитку і об'єктивно існують у всьому багатстві своїх особливостей. Цивілізований, конституційне закріплений земельний устрій Держави Україна є принциповим кроком до становлення в нашій державі системи політичної відповідальності, правового принципу регулювання політичних владних відносин.

Соціал-демократи вважають, що обсяг повноважень, визначений цент­ральними органами влади як оптимальний і для земель і для держави загалом, потрібно конституційне закріпити і добровільно, "згори" завчасно делегувати землям. Йдеться про повноваження в соціальній, культурній, освітній, економічній, правоохоронній царинах, тощо.

У вирішенні ряду проблем, що мають виразно регіональну специфіку землі зацікавлені більше, ніж центральний уряд. При наявності певного обсягу повноважень вони розв'язуватимуть ці проблеми компетентніше І ефективніше, звільнивши центральні власті від необхідності керувати геть усім, тим самим забезпечивши Їм можливість зосередитись на загально­державних завданнях та функціях.

Прагнення до регіональної, зокрема економічної свободи, якщо воно неоформлене розумною державною політикою, такою як земельний устрій, неминуче виливається у сепаратистську самодіяльність.

З іншого боку. взаємний контроль центральних і регіональних властей, підвищення відповідальності державних інституцій перед виборцями є тими особливостями земельного устрою, що дозволяють забезпечити контроль і обмеження авторитаризму та волюнтаризму виконавчої влади.

Висловлюючись на підтримку земельного устрою, українські соціал-демократи виходять насамперед з драгоманівської традиції, з власти-вим їй неприйняттям імперського централізму та повагою до права за будь-якою спільнотою на захист своєї специфіки та розвиток культурної самобутності.

Ми вважаємо унітарно-централістські тенденції, притаманні як політич-ним   організаціям   націонал-демократичного   спрямування,   так   і прихильникам комуністичних поглядів, вкрай небезпечними, хибними та руйнівними для нашої держави. Причому, якщо для комуністичних сил централізм ставновить собою рефлекс ідей московського імперіалізму і розглядається як засіб повернення України як цілого до лона нового Союзу, то для української ендеції централістичні підходи є виявом безвід-повідальності та недалекоглядності у питанні щодо збереження цілісності нашої країни. Такий збіг поглядів нібито полярних політичних сил не є випадковим і зумовлюється їх спільною вірою у пріоритет цінностей псевдоколективізму над інтересами окремої особи та її правами. І неістотним є, що в одному випадку він розуміється як примат класу, а в іншому — етнічної спільноти. Адже в кінцевому підсумку і вузькокласовий і етнократичний підходи мають на меті одне — підпорядкувати особу державній бюрократії, яка прагне до централізації влади в своїх руках.

На противагу цьому, соціал-демократи, для яких ЛЮДИНА, її права та інтереси є найвищою цінністю, заперечують як хибну альтернативу або "аморфна федерація", або "жорсткий унітаризм". Ми також відкидаємо як неприйнятну альтернативу: або "авторитарний централізм", або "розпад держави".

Ми обстоюємо принцип субсидіарності. за яким вища організаційна ланка надає нижчій простір для дій і бере на себе тільки таку компетенцію, яку нижча ланка не спроможна зреалізувати. З цього погляду соціал-демо-крати висловлюються за розумну децентралізацію державної влади, наполягаючи на доконечній потребі запровадження досвіду країн, що здійснили ефективну адміністративну реформу, зокрема йдеться про вдалий приклад Французької Республіки, щодо реалізації закону 1982 року "Про децентралізацію".

Саме в такому сенсі українські соціал-демократи і розуміють земельний устрій України.

ОХОРОНА ПРАВА ТА АНТИКОРУПЦІЙНА ПОЛІТИКА

Брак поваги до права і закону, юридичний нігілізм, байдужість до прав особи, тяжіння до авторитаризму, комплекс так званої сильної руки, розуміння правоохоронної політики суто як системи репресивних заходів, укоріненість традицій сприйняття терору як принципу управління суспільством, прагнення до відтворення патріархально-кланових відносин на політичному рівні — все це, на думку соціал-демократів, є основними чинниками, що, з одного боку, сприяють розвиткові злочинності, а зіншого — створюють родючий грунт для відродження в Україні режиму тоталітарного зразка.

З повалення комуністичної диктатури, єдиної системи номенклатурного підбору кадрів, що за радянських часів відігравала роль головного запобіжника клієнтепізації влади, ситуація не тільки не поліпшилася, а з плином часу стала набувати дедалі загрозливіших рис. За умов, коли вплив політичних партій, як основного інструменту легального рекрутування вищого державного керів-ництва, виявився мінімізованим, в Україні склався порочний механізм кадрово-го підбору виключно на засадах особистої відданості та кланово-клієнтельноі належності. Це спричинило інтеграцію кіл високопосадоаоі бюрократії, верхівки злочинного свпу, вищих сфер так званих "комерційних структур".

Злочинність, що пройняла горішні поверхи влади, перетворилася з "дрібногаманцевої" на "білокомірцаву", внаслідок чого стало можливим розкрадання державного бюджету , аж до зникнення його окремих статей.

Поглиблення корупції становить собою особливу небезпеку з огляду на ге, що загальним невдоволенням населення корумпованою політичною верхівкою в будь-який момент можуть скористатися політичні сили відвер-то деструктивного, екстремістського, популістського та авантюристичного спрямування. В той же час. демагогічні гасла боротьби зі злочинністю можуть бути використані й вищими посадовими особами держави, в інтересах встановлення своєї монополії на владу, що неминуче викличе посилення ролі слецслужб у житті суспільства, ескалацію конфлікту між гілками влади, підштовхуватиме Україну до реставрації тоталітаризму.

Українські соціал-демократи вважають, декриміналізація влади та суспільства загалом можлива лише за умов розвитку багатопартійності як ефективного механізму контролю населення над політичною елітою, забезпечення відповідальності влади перед народом, формування корпусу вищого політичного керівництва на засадах легальності та легітимності.

Іншим засобом протид'ї корупції мав стати запровадження системи соціального партнерства, в рамках якої політико- управлінські рішення вищих органів влади спрямовуватимуться насамперед на врахування узгоджених позицій великих суспільних суб'єктів, таких як профспілки та загальнонаціональні об'єднання підприємців, а не на захист корисливих інтересів різноманітних бюрократичних, квазікомерційних і директорсько-галузевих кланів.

З огляду на вищевикладене партія висловлюється не користь:

— звуження тіньової економіки через зниження норми оподаткування за умов повилення відповідальності за ухилення від сплати податків;

— дієвої багатопартійноісистеми системи як передумови політичного контролю за діяльністю владних структур   та станом боротьби із злочинністю;

— розгляд справ про корупцію в судах присяжних;

— реформи судової системи, яка б дала змогу українським судам посісти місце в суспільстві, тотожне тому становищу, яке належить судам в країнах Західної Європи;

— підвищення в житті суспільства ролі адвокатури, яка має стати гарантом захисту прав особи;

— жорсткого виконання стандартів Ради Європи щодо правоохоронної політики;

іншого — створюють родючий грунт для відродження в Україні режиму тоталітарного зразка.

З повалення комуністичної диктатури, єдиної системи номенклатурного підбору кадрів, що за радянських часів відігравала роль головного запобіжника клієнтепізації влади, ситуація не тільки не поліпшилася, а з плином часу стала набувати дедалі загрозливіших рис. За умов, коли вплив політичних партій, як основного інструменту легального рекрутування вищого державного керів-ництва, виявився мінімізованим, в Україні склався порочний механізм кадрово-го підбору виключно на засадах особистої відданості та кланово-клієнтельноі належності. Це спричинило інтеграцію кіл високопосадоаоі бюрократії, верхівки злочинного свпу, вищих сфер так званих "комерційних структур".

Злочинність, що пройняла горішні поверхи влади, перетворилася з "дрібногаманцевої" на "білокомірцаву", внаслідок чого стало можливим розкрадання державного бюджету , аж до зникнення його окремих статей.

Поглиблення корупції становить собою особливу небезпеку з огляду на ге, що загальним невдоволенням населення корумпованою політичною верхівкою в будь-який момент можуть скористатися політичні сили відвер-то деструктивного, екстремістського, популістського та авантюристичного спрямування. В той же час. демагогічні гасла боротьби зі злочинністю можуть бути використані й вищими посадовими особами держави, в інтересах встановлення своєї монополії на владу, що неминуче викличе посилення ролі слецслужб у житті суспільства, ескалацію конфлікту між гілками влади, підштовхуватиме Україну до реставрації тоталітаризму.

Українські соціал-демократи вважають, декриміналізація влади та суспільства загалом можлива лише за умов розвитку багатопартійності як ефективного механізму контролю населення над політичною елітою, забезпечення відповідальності влади перед народом, формування корпусу вищого політичного керівництва на засадах легальності та легітимності.

Іншим засобом протид'ї корупції мав стати запровадження системи соціального партнерства, в рамках якої політико- управлінські рішення вищих органів влади спрямовуватимуться насамперед на врахування узгоджених позицій великих суспільних суб'єктів, таких як профспілки та загальнонаціональні об'єднання підприємців, а не на захист корисливих інтересів різноманітних бюрократичних, квазікомерційних і директорсько-галузевих кланів.

З огляду на вищевикладене партія висловлюється не користь:

— звуження тіньової економіки через зниження норми оподаткування за умов повилення відповідальності за ухилення від сплати податків;

— дієвої багатопартійноісистеми системи як передумови політичного контролю за діяльністю владних структур   та станом боротьби із злочинністю;

— розгляд справ про корупцію в судах присяжних;

— реформи судової системи, яка б дала змогу українським судам посісти місце в суспільстві, тотожне тому становищу, яке належить судам в країнах Західної Європи;

— підвищення в житті суспільства ролі адвокатури, яка має стати гарантом захисту прав особи;

— жорсткого виконання стандартів Ради Європи щодо правоохоронної політики;

іншого — створюють родючий грунт для відродження в Україні режиму тоталітарного зразка.

З повалення комуністичної диктатури, єдиної системи номенклатурного підбору кадрів, що за радянських часів відігравала роль головного запобіжника клієнтепізації влади, ситуація не тільки не поліпшилася, а з плином часу стала набувати дедалі загрозливіших рис. За умов, коли вплив політичних партій, як основного інструменту легального рекрутування вищого державного керів-ництва, виявився мінімізованим, в Україні склався порочний механізм кадрово-го підбору виключно на засадах особистої відданості та кланово-клієнтельноі належності. Це спричинило інтеграцію кіл високопосадоаоі бюрократії, верхівки злочинного свпу, вищих сфер так званих "комерційних структур".

Злочинність, що пройняла горішні поверхи влади, перетворилася з "дрібногаманцевої" на "білокомірцаву", внаслідок чого стало можливим розкрадання державного бюджету , аж до зникнення його окремих статей.

Поглиблення корупції становить собою особливу небезпеку з огляду на ге, що загальним невдоволенням населення корумпованою політичною верхівкою в будь-який момент можуть скористатися політичні сили відвер-то деструктивного, екстремістського, популістського та авантюристичного спрямування. В той же час. демагогічні гасла боротьби зі злочинністю можуть бути використані й вищими посадовими особами держави, в інтересах встановлення своєї монополії на владу, що неминуче викличе посилення ролі слецслужб у житті суспільства, ескалацію конфлікту між гілками влади, підштовхуватиме Україну до реставрації тоталітаризму.

Українські соціал-демократи вважають, декриміналізація влади та суспільства загалом можлива лише за умов розвитку багатопартійності як ефективного механізму контролю населення над політичною елітою, забезпечення відповідальності влади перед народом, формування корпусу вищого політичного керівництва на засадах легальності та легітимності.

Іншим засобом протид'ї корупції мав стати запровадження системи соціального партнерства, в рамках якої політико- управлінські рішення вищих органів влади спрямовуватимуться насамперед на врахування узгоджених позицій великих суспільних суб'єктів, таких як профспілки та загальнонаціональні об'єднання підприємців, а не на захист корисливих інтересів різноманітних бюрократичних, квазікомерційних і директорсько-галузевих кланів.

З огляду на вищевикладене партія висловлюється не користь:

— звуження тіньової економіки через зниження норми оподаткування за умов повилення відповідальності за ухилення від сплати податків;

— дієвої багатопартійноісистеми системи як передумови політичного контролю за діяльністю владних структур   та станом боротьби із злочинністю;

— розгляд справ про корупцію в судах присяжних;

— реформи судової системи, яка б дала змогу українським судам посісти місце в суспільстві, тотожне тому становищу, яке належить судам в країнах Західної Європи;

— підвищення в житті суспільства ролі адвокатури, яка має стати гарантом захисту прав особи;

— жорсткого виконання стандартів Ради Європи щодо правоохоронної політики;

— встановлення дієвого контролю стосовно декларування доходів, видатків та майна посадових осіб, насамперед вищого чиновництва;

— заміни принципу дозволу на реєстраційний принцип стосовно створення громадських та підприємницьких інституцій;

— посилення громадського контролю, зокрема парламентського, за діяльністю спецслужб.

Ми засуджуємо будь-які спроби концентрації влади в одних руках та перепідпорядкування правоохоронних органів одній особі, хоча б і главі держави.

Ми проти використання спецслужб та органів прокуратури в цілях політичної боротьби, зокрема протистояння між гілками влади. Радикальне очищення вищих органів влади від корумпованих елементів, яке сьогодні на часі, має стосуватися усіх її гілок і відбуватися у рамках належної правової процедури.

ЗОВНІШНЯ ТА ОБОРОННА ПОЛІТИКА

Соціал-демократи бачать Україну незалежною, нейтральною країною, рівноправним членом світової спільноти. Ми виступаємо за ідеологізацію зовнішньої політики за принципом "немає постійних ворогів, немає постійних союзників, а є тільки постійні інтереси".Соціал-демократична партія України буде рішуче боротися проти спроб втягнути Україну в збройні конфлікти.

У сфері оборони СДПУ виступає за поступовий перехід до про-фесійної армії, за розширення застосування альтернативної служби. Ми виступаємо за таку реформу армії, яка б унеможливлювала порушення прав людини, зневагу людської гідності.

Соціал-демократична партія України вважає життєво необхідним суворий цивільний контроль за Збройними Силами та силовими структурами держави, який має спиратись на юридичні та конституційні гарантії.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА

СДПУ свідома, що Україна сьогодні являє собою поліцейську державу з пануючою ідеологією невпинного збагачення невеликої купки авто-ритарних корпорацій кланового характеру з неефективною економікою та нерозвинутими структурами громадянського суспільства, яка тільки вийшла з умов соціального та національного патерналізму.

СДПУ вважає, що добробут для всіх визначається ефективним та продуктивним виробництвом і справедливим розподілом його результатів. Добробут для всіх означає, що виробництво і економічний ріст не повинні суперечити достойним рівню та якості життя людей. СДПУ вважає, що добробут для всіх є і метою, і необхідною умовою створення ефективної національної економічної моделі.

Щоб досягти цієї мети, необхідні багатопланові заходи по проведенню політики солідарності в розподілі прав та обов'язків між громадянами та вирівнювання розбіжностей в економічних та соціальних ресурсах. Люди повинні мати реальні можливості впливу як на виробництво так і на суспільство.

СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА

Головним завданням в галузі соціальної політики СДПУ вважає побудову розвинутого солідарного громадянського суспільства загального добробуту, що базується на основі соціального партнерства та ефективної економічної моделі.

СДПУ визначає 4 основних пріоритети в галузі соціальної політики:

1. Формування солідарного громадянського (цивільного) суспільства основою якого має стати система соціального партнерства (як мета і як засіб забезпечення соціального миру в державі та соціалізованого солідарного механізму управління економічними процесами).

2. Стабілізація ринку праці та споживчого ринку (через формування ефективної економічної моделі загального макроекономічного балансу на основі кейнсіанської теорії)

3. Створення ефективної солідарної системи соціального забез-печення.

4. Довгострокова регіональна політика,

формування солідарного громадянського суспільства СДПУ роз-глядає формування системи соціального партнерства як мету, як фундамент і як засіб до побудови розвинутого солідарного громадянсь-кого суспільства.

Для створення повноцінної системи соціального партнерства в Україні необхідно виконувати триєдине завдання:

— створення законодавчої та нормативної бази соціального парт-нерства. Це є одним з найперших пріоритетів парламентської фракції СДПУ.

— інфраструктурне забезпечення, що включає систему підготовки кад-рів створення розгалуженої системи рад соціального партнерства різних рівнів, та мережі системи примирення та арбітражу в створенні яких мають взяти активну участь керівні органи та регіональнюрганізації СДПУ

— інституціональне формування системи соціального партнерства через становлення, розвиток і утвердження суб'єктів соціального парт-нерства — профспілок, об'єднань роботодавців та відповідних державних органів. Співпрацюючи з усіма суб'єктами соціального партнерства СДПУ визнає профспілки своїм стратегічним партнером І розглядає себе як політичний інструмент організованого демократичного робітничого руху.

Стабілізація ринку праці та споживчого ринку. Соціал-демократія вважає, що в основі соціальної політики є право на працю. Воля до праці — найважливіше багатство нації, створити стимули до високоефективної та творчої праці — головне завдання держави і суспільства.

Головними цілями соціал-демократії для виконання цього завдання є:

— загальний добробут та соціальне забезпечення

— справедливий розподіл можливостей в житті та праці

— ліквідація будь-яких форм дискримінації жінок у                виробництві та побуті:

— демократична, загальнодоступна система підвищення кваліфікації, перекваліфікації та освіти взагалі;

— збільшення часу для особистого сімейного життя              та громадської ДІЯЛЬНОСТІ;

— самореалізація в роботі;

— створення альтернативних форм організацій організації праці

— створення і розширення форм співучасті а управлінні, розвиток економічної демократії;

Сьогодні катастрофічно наростають негативні тенденції на ринку праці:

— масове безробіття, яке більше ніж в чотири рази перевищує при-родний рівень, в однією з центральних проблем суспільства. Особливою небезпекою є те, що невпинно зростає кількість безробітних людей похилого віку, з низькою кваліфікацією, молоді та жінок;

— наростає конкуренція осіб, що працюють за наймом. яка носить галузевий, міжгалузевий І міжрегіональний характер.

Проявляти солідарність в таких умовах стає все важче. Цей процес становить загрозу не тільки системі соціально-трудових відносин, але і може являти загрозу демократичному устрою держави взагалі;

— зростає кількість соціальне незахищених трудових угод та відмов в укладанні колективних угод та всіх рівнях;

СДПУ вважає, що нова політика в світі праці має базуватися на наступних принципах:

— Гуманізація праці вимагає створення умов за яких люди не зношувалися б через умови праці. Тому соціал-демократи будуть підтримувати технології та організаційні форми орієнтовані на потреби людини.

— Демократизація праці — це направленість на звільнення від залежності в процесі праці. Вона має здійснюватися самими найманими працівниками. Наймані працівники повинні брати участь в прийнятті рішень.

— Підвищення якості праці неможливе без набуття учасниками тру-дового процесу все зростаючої кваліфікації. Кожний працюючий повинен мати час на отримання І підвищення професійної кваліфікації протягом всього свого життя за рахунок робочого часу. Тому для реанімації системи відтворення робочої сили постає нагальне завдання поновлення ефективної системи підготовки та перепідготовки кадрів.

Визнаючи актинародність політики, монетарного невтручання, для стабілізації ситуації на ринку праці та споживчому ринку СДЛУ вважає необхідним проводити наступні заходи макро-, мікро- та соціально-економічного регулювання:

— збалансування частки зарплати в Валовому Внутрішньому Продукті через збільшення частки заробітної плати в собівартості продукції та че-рез боротьбу з прихованою структурною та міжгалузевою експлуатацією;

— солідарна політика вирівнювання доходів як в межах окремого підприємства, окремою галузі, так і в міжгалузевому розрізі;

      збільшення частки тарифу в структурі заробітної плати, як основного об'єкта соціально-договірного процесу сторін соціального партнерства;

— встановлення мінімальної заробітної плати на рівні вищому за фізіологічні потреби людини;

— проведення дієвої пасивної та активної політики боротьби з безробіттям;

— створення ефективного гнучкого механізму соціальне- договірного ціноутворення;

— сприяння різним формам громадської, виробничої, споживчої та фінансової самоорганізації найманих працівників;

— участь найманих працівників в управління виробництвом як на рівні підприємства. Так і на національному рівні;

— скорочення  оподаткування  заробітної  плати,  прогресивне оподаткування розподіленого прибутку;

— орієнтація на входження в загальносвітовий ринок робочої сили. Поетапна ратифікація конвенцій та рекомендацій Міжнародної Організації Праці (МОП). Проведення активної державної політики по легалізації та захисту вітчизняної робочої сили на ринках сусідніх країн та країн Заходу.

Соціальне забезпечення СДПУ вважає з з необхідне створення потрійної системи соціального забезпечення:

— державне страхування надавати однакове    забезпеченням однаковим для всіх незалежно від доходу;

— обов'язкове страхування має бути іменним і забезпечувати виплати пропорційно внеску до страхових фондів;                            ,

добровільне страхування має бути під суворим державним контролем і мати відповідні гарантії з боку держави.

Наша мета — створення такої системи соціального забезпечення, яка:

— базується на солідарному принципі;

— створює однаковий підхід до всіх людей при наявності однакових обставин;

— залучає до фінансування платників в залежності від платоспромож-ності:

— сприяє активізації, дебюрократизаціі та розвитку самоуправління системи;

— підтримує різні форми самодопомоги;

— запобігає дискримінації жінок;

— полегшує сумісність сім'ї з професійною працею;

— сприяє залученню інвалідів до суспільства;

— залучає людей, що працюють самостійно.

Система соціального страхування на думку СДПУ має складатися з наступних видів страхування: пенсійне, по безробіттю, соціальне (по хворобі, у випадку вагітності та на оздоровлення), по інвалідності (або стійкій втраті працездатності), медичне страхування.

Кожний з видів соціального страхування має бути незалежною солідарною фінансовою небюджетною системою під контролем всіх соціальних партнерів і під управлінням незалежних дирекцій, які призначаються одним з соціальних партнерів, або за спільною згодою.

Крім різних форм соціального страхування соціальне забезпечення має включити ефективну систему соціального захисту бідних на місцевому рівні через розвиток та створення благодійних їдалень, будинків престарілих та інвалідів, будинків для ночівлі, сирітських притулків.

Довгострокова регіональна політика Серед основних напрямків довгострокової регіональної політики СДПУ назначає наступні:

— розвиток сім'ї, як фундаменту суспільства;

— молодіжна політика;

— будівництво житла для бідних;

— розвиток культури:

— сприяння національним меншинам;

— ліквідація дискримінації жінок;

— сприяння народжуваності, допомога матерям, дітям та сімейним дитячим будинкам;

— соціальна адаптація особливих груп (колишніх військовослужбовців, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, колишніх в'язнів, інвалідів), тощо ;

— урбаністична політика (наші міста мають стати красивими І зеленими.

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА

Головним завданням в галузі економічної політики СДПУ вважає по-будову ефективної солідарної соціально-орієнтованої змішаної економіки.

Основною тенденцією в формуванні пострадянської соціально-еконо-мічної моделі є процес відчуження власності від власника, отримання че-рез різні механізми все зростаючої незаконної ренти менеджерами за ра-хунок скорочення прибутку власників, заробітної плати найманих працівни-ків, сплати податків, зростання цін для споживачів. Це провокує згортання інвестиційних потоків, різке звуження споживчого ринку, наростання між-галузевих цінових диспропорцій, падіння продуктивності праці.

Основними механізмами отримання менеджерами ренти е:

— створення посередницьких структур для закупівлі ресурсів   і перепродажу продукції;

— продаж частини продукції по нелегальним каналам із одночасним завищенням собівартості, матеріале- та енергоємності решти;

— корупція при розподілі державних ресурсів та інш. На рівні макроекономіки ці процеси проявляються через:

— непропорційно велике зростання частки прибутку в структурі ВВП незважаючи на прогресуючу кризу                      '

— заниження реального ВВП

— зростання енерго- та матеріалоємності.

Другим чинником системної кризи стала політика зовнішньоекономіч-ної лібералізації господарського комплексу орієнтованого на закриту економічну модель.

Нинішній стан економіки України характеризується наступними рисами:

1.       Неефективна економічна модель, відтворення командно-адміністра-тивної системи на якісно новому етапі безконтрольності державного і вже приватного майна з боку юридичного власника, найманих працівників та держави.

2. Існування системи захоплення ключових ланок державного регулювання та контролю за економікою представниками різних постно-менклатурних кланових угруповань.

3. Перманентні махінації під прикриттям монетарних експериментів.

4. Падіння платоспроможності попиту як наслідок порушення балансу споживання.

5. Напрям стихійної структурної реформи носить антинародний характер "економіки бідності".

6. Розвал системи забезпечення міжгалузевого балансу.

7. Катастрофічне падіння всіх основних макроекономічних показників.

8. Недосконалість і недієвість антимонопольного регулювання.

9. Незахищеність національного виробника в умовах кризи.

10. Відсутність необхідних ринкових інфраструктур.

11. Стримування розвитку малого бізнесу.

12. Руйнівна податкова політика.

Тому, для виконання завдання побудови ефективної солідарної соціально-орієнтованої змішаної економіки СДПУ вважає за необхід-не здійснити паралельно два великих комплексу заходів:

— заходи направлені на попередню стабілізацію економіки шляхом максимально можливого збалансування основних макроекономічних показників, поновлення міжгалузевого балансу, балансу споживання та проведення вибіркової протекціоністської політики;

— заходи довгострокового характеру, направлені на формування нової економічної моделі в основі якої будуть покладені принципи змішаної еко-номіки, ефективного гнучкого механізму соціально-договірного ціноутво-рення, жорсткого антимонопольного регулювання, системи соціальної відповідальності, солідарних механізмів участі в управлінні виробництвом, поступального зростання ефективного попиту, прогресивного розвитку малого бізнесу.

Соціал-демократи вважають, що першочерговими заходами для попередньої стабілізації економіки України мають бути:

1. Встановлення ефективної системи контролю за процесами вироб-ництва та перерозподілу з боку юридичних власників через заснування системи наглядових рад, найманих працівників через заснування системи робітничих рад підприємства, споживачів через обов'язковий аудит та держави через відновлення контролю за якістю товарів та їх собівартістю.

2. Створення системи відповідальності на конституційному рівні за ефективним використанням публічних коштів, за проведення конкретної економічної політики.

3. Поновлення балансу споживання (доведення частки заробітної плати в структурі ВВП до 50-60%) через прогресивне зростання частки заробітної плати в структурі собівартості.

4. Поновлення міжгалузевого балансу через податкові та квазіподатко-ві механізми перерозподілу прибутку до первинних елементів виробничих ланцюжків (перш за все сільського господарства та паливно-видобувного комплексу) та створення цілісних майнових комплексів холдінгового типу.

5. Жорсткий контроль за зловживанням монопольним становищем.

6. Ренаціоналізація окремих ключових підприємств через викуп за ринковою вартістю.

7. Захист національного ринку через високомобільну вибіркову протекціоністську політику.

8. Державне сприяння перетіканню накопичених капіталів економічних туристів" до дрібного виробничого бізнесу та сфери послуг.

9. Становлення відповідних інфраструктур гарантованого збуту сіль-ськогосподарської продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках.

10. Зміна структури державного кредитування в бік різкого збільшення (до 70%) довгострокових кредитів.

11. Проведення податкової реформи: розподіл податків на місцеві, зе-мельні та загальнодержавні, перенесення центра ваги з непрямих на прямі прогресивні податки, звільнення від податків коштів інвестицій. Сума по-датків не повинна бути більшою, аніж 35% прибутку всіх форм власності.

Основні принципи соціально-орієнтованої ринкової економіки. Ідеали свободи, справедливості та солідарності можуть бути реалізовані тільки в демократичному суспільстві, принципи демократії мають бути розповсюджені на всі сфери життєдіяльності суспільства. Спосіб виробництва не може залишитися поза правилами гри.

Соціал-демократична партія України розглядає приватну власність як основу економічного розвитку держави, як основу соціальної стабіль-ності суспільства, колективну — як форму подолання відчуження робітника від засобів виробництва.

Вибір між громадським та ринковим регулюванням і суспільним та приватним господарством — це вибір засобу, який в кожному конкретному випадку використовується для досягнення мети ефективного використання національних економічних ресурсів, справедливого розподілу валового внутрішнього продукту та збереження природних багатств. Соціал-демо-крати відкидають міфи крайньолівих та крайньоправих про непоєднанність цих методів і вважають, що вони, навпаки, доповнюють один одного. Жоден з цих методів не здатен забезпечити досягнення мети розвитку суспільства та достатку громадян.

Принцип економічної демократії означає в тому числі і вплив гро-мадських органів на процеси виробництва та розподілу. По-перше, для загальної доступності соціальних послуг, охорони природи та інше. Другий принцип економічної демократії означає багаторівневість впливу гро-мадських органів на процеси виробництва та розподілу:

— на робочому місці та рівні підприємства через: безпосередній контроль за умовами праці, контроль за адміністрацією з боку профспілок та робітничих рад підприємства, їх участь у формуванні керівного виробничого апарату завдяки роботі у наглядових радах;

— через фонди різних форм соціального страхування;

— через регіональні, галузеві та Національну Раду соціального партнерства;

— через механізми захисту прав споживачів.

Це здійснюється через законодавчі та економічні методи управління за допомогою яких суспільство направляє ринкові механізми в бажаному напрямку та визначає межі розвитку виробництва. Основними засобами такого регулювання є наступні:

— різні форми колективного нагромадження капіталу;

— різні форми більш справедливого розподілу можливостей;

— вплив народу на розміщення інвестицій;

— участь найманих працівників в прийнятті рішень на рівні підприємства;

— підсилення ролі споживачів по відношенню до виробників і різні механізми їх впливу на виробництво.

Розподіл продуктів праці має відповідати такими принципам:

— рівна оплата за рівну працю, солідарна політика в галузі заробітної плати;

— достатнє економічне забезпечення на випадок хвороби, інвалідності, безробіття, в старості;

— рівні стандарти мінімальної освіти та медичного забезпечення;

— прогресивне оподаткування з метою розподілу відповідальності пропорційно доходам;

— сприяння інвестиційній активності на противагу індивідуальному накопиченню.

Для формування нової ефективної соціальне орієнтованої економічної моделі СДПУ вважає за необхідне:

1. На противагу жорсткому адміністративно-командному та безконт-рольному "монетарному" авторитарно-корпоративному ціноутворенню створення ефективного гнучкого механізму відповідального соціально-договірного ціноутворення.

2. Створення солідарного механізму виробництва та перерозподілу направленого на підвищення продуктивності праці через становлення економічної демократії.

3. Формування національної економічної політики на основі кейнсіанських моделей. Формування "суспільства споживання".

4. Прискорення формування ринкових інфраструктур.

5. Інтеграція агропромислової політики в систему ринкових відносин, земельна реформа, рівність всіх форм власності на землю,

6. Проведення політики поетапної демонополізації різних секторів економіки.

7. Розробка державних програм пошуку ефективних ніш в міжнародно-му розподілі праці і відповідне спрямування інвестиційної політики.

8. Сприяння високотехнічному, наукоємкому виробництву.

ГУМАНІТАРНА ТА ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА

ЕКОЛОГІЯ

Чорнобильська катастрофа наочно довела банкрутство технократичної стратегії розвитку. Нині незаперечною істиною стає твердження, що по-дальша експансія так званої техніко-економічної раціональності здатна ви-кликати лише нові глобальні катастрофи, які ставлять під сумнів саме існу-вання роду людського. Сучасний діагноз епохи є вельми невтішним —.тех-ніка, створена людиною вийшла з-під її контролю і обернулася проти неї. Значною мірою таке становище є наслідком хибно обраної етичної парадигми технократизму, в рамках якої всупереч гуманістичним цінностям людської цивілізації природа сприймалася як засіб та об'єкт діяльності.

Виходячи з того, що інструменталістське ставлення до природи вичерпало себе, соціал-демократи ставлять собі за мету зформулювати засади такої екологічної політики, яка б виходила із розуміння людини як невід'ємної частини природи, природи рівноправного партнера людини, як рівноцінного суб'єкта, як невід'ємну складову життєвого світу людини.

Такий підхід передбачає відмову від спрощених підходів до прогресу, як суто кількісного зростання, зокрема, так званого збільшення продуктив-них сил і вимагає від нас переходу до орієнтації на ідеї селективного еко-номічного зростання якості життя та узгодження науково-технічного поступу з економічними критеріями. Разом з тим, лишаючись відданими прогресистським, просвітницьким традиціям. Ми відкидаємо властиву як деяким екстремістське налаштованим зеленим, так і певним ідеологам неоконсервативного гатунку ідеалізацію доіндустріального існування, романтичне замилування утопією відродження натурального господарства, адже сьогодні на часі не примарний романтизм, а прагматична політика, скерована на підпорядкування техніки вимогам нової екологічної етики.

Безумовно мають рацію ті, хто дотримується того погляду, що специфіка техніки полягає у можливості досягнення альтернативних цілей, зокрема екологічних.

Орієнтація виключно на цінності збереження життя на землі не повин-на заперечувати загальної настанови на створення справедливого суспіль-ства. Стара істина — як людина ставиться до людини, так вона ставиться і до природи, — на нашу думку має цілковиту рацію. Позитивні зрушення у стосунках між людьми, створення суспільства на засадах Свободи, Справедливості, Солідарності, політичної, соціальної та економічної демократії, звільнення від насильства та примусу є запорукою поліпшення взаємин між суспільством та природою. Екологічні реформи матимуть успіх лише в разі, якщо провадитимуться з такими перетвореннями в суспільстві, які відповідають соціал-демократичним цінностям.

Звідси випливає, що екологічне оновлення неможливе винятково у межах ринкового механізму, суто монетаристського ставлення до природи як до товару і прагнення звести нанівець вплив держави на довкілля.

З огляду на це СДПУ висловлюється на користь:

— встановлення офіційних граничне допустимих норм забруднення довкілля;

— заборони транспортування та збереження на території України екологічно небезпечних речовин з інших країн світу;

— запровадження державної системи екологічної освіти, яка має стати сполучною ланкою  методики  викладання  предметних дисциплін, інтегратором усіх традиційних видів виховання. Екологічні цінності мають стати наскрізними для кожного предмету викладання;

— створення національної інфраструктури екологічного контролю та безпеки;

— активізація карного права щодо екологічних злочинів ;

— державної підтримки екологічних рухів;

— фінансування НДДКР, спрямованих на підвищення екологічної безпеки;

— політики державної відповідальності за відкрите та своєчасне оприлюднення стану екології;

— розробки екологічних норм господарської діяльності, заборони будівництва господарських об'єктів, можливість аварії на яких потенційно становить загрозу глобальних екологічних катастроф;

— поетапного закриття Чорнобильської АЕС;

— жорсткого виконання зобов'язань щодо міжнародних екологічних угод;

— встановлення пільгового режиму оподаткування, надання пільгових кредитів для підприємств, які запроваджують екологічні програми;

— ґрунтовної державної перевірки використання коштів, виділених на ліквідацію аварії на ЧАЕС;

— ревізії державної політики використання соціальних чорнобильських відрахувань;

— неприпустимості погіршення матеріального забезпечення постраж-далих від аваріях на ЧАЕС.

— розробки та впровадження альтернативних джерел енергії.

КУЛЬТУРА

Нинішній стан культурної сфери в Україні можна було б визначити одним словом — руїна. З огляду на те, що за часів комуністичного панування культура становила невід'ємну складову механізму ідеологічної маніпуляції та примусу, державна політика, так чи інакше, спрямовувалась на її підтримку. Причому, ясна річ, за умов тоталітарного поліцейського контролю розвиток культурного процесу набував дедалі більшою мірою спотворених рис. Крах радянського режиму завдав нищівного удару усталеній системі культурних інституцій. Натомість культурне середовище стало об'єктом варварського вторгнення так званого "маскульту", комерціалізації та примітивізації.

На думку соціал-демократів, дати раду, закласти підмурок культурного відродження за сучасних умов, можна лише через створення докорінно нової концепції культури. ЇЇ наріжним каменем має стати особливий наголос на підтримці високопрофесійної творчості та забезпечення загальнодоступності культурних цінностей. Персональної підтримки потребують митці, які уособлюють високий стиль, мистецтво яких втілює найвищі здобутки європейської цивілізації. Вкрай згубним для України була б спроба редукції усього розмаїття української культури виключно до сфери народної творчості. Століттями штучно продукована хуторянська модель української культури як явища суто провінційного, неконкуренто­спроможного щодо культурних стандартів імперського рівня, сьогодні має бути відкинута, попри ту схильність, що до неї виявляють певні кола націонал-демократичного табору. Звідси   випливає вимога загальної культурної модернізації, пожвавлення процесу повернення України у європейський культурний контекст. В кінцевому підсумку країна має відновити колись властиву їй роль транслятора культуртрегерського впливу на схід,

Підтримка культури, як з боку держави, так і з боку підприємницьких кіл, повинна стати справою національного престижу. Причому субсидування слід спрямовувати не тільки на високоякісне популярне мистецтво, але й на експериментальні, новаторські культурні ініціативи. Водночас сприяння куль-турному розвитку жодною мірою не може зачіпати свободи творчості.

Ми висловлюємося на користь створення якомога сприятливішого податкового режиму щодо підприємців-меценатів.

СДПУ особливо наголошує на тому, що держава повинна створити всі належні умови для забезпечення вільного доступу зарубіжної культури в Україну.

СДПУ вітає культурний плюралізм, взаємозбагачення культур різних етносів, які населяють Україну. Ми виходимо з принципового ставлення до української нації як явища насамперед політичного, а не вузькоетнічного. В Україні конче потрібно гарантувати збереження та розвиток культури українського народу, культур усіх національних груп. Сприймаючи україн-ську мову як єдину державну, СДПУ вважає винятково важливим надання кожній національній групі гарантій щодо вільного вжитку її власної мови.

Дедалі більшої ваги, на нашу думку, набуває відродження таких галузей як інфраструктура туризму, відпочинку, інфраструктура побуту та культура житла ( перехід до малоповерхової забудови).

Особливої підтримки потребує в Україні як у великій спортивній державі відродження масового спорту. Слід також заохочувати й гуманний професійний спорт.

ОСВІТА

Виходячи з того, що сьогоднішнє становище у освітянській царині являє собою чи не найвагомішу складову загальної суспільної кризи, що її нині переживає українське суспільство,

вважаючи розвиток освіти наріжним каменем укорінення України у загальноєвропейському культурному та політичному контексті,

розглядаючи освіту як "проекцію України в майбутнє", як неодмінну умову справдження надій на її велике майбутнє,

наголошуючи на своїй відданості традиціям європейського Просв-ітництва, принципам всезагальності і обов'язковості освіти як джерела життєздатності і перманентного оновлення європейської цивілізації,

Соціал-демократична партія України:

— виступає за поновлення загальнодоступності та безоплатності державної освіти на всіх її щаблях: початкову, середню, професійну та вищу освіту;

— згідно принципу "рівності можливостей" різко заперечує моно-полізацію престижних сфер освіти, таких як юриспруденція, економіка, управління та медицина в руках вузького заможного прошарку суспільства;

— прагне до ствердження поваги до прав людини расової, національ-ної, релігійної толерантності, як засадничих настанов національної педагогіки;

— проголошує неприпустимість її перетворення на знаряддя або заручників тих чи інших ідеологій чи політичних сил;

вбачає потрібність у релігійному вихованні, яке, одначе не повинно зачіпати світського статусу школи і не може бути предметом зацікавлення держави, а є справою приватною, релігійною;

— вбачав у існуванні інституції недержавної освіти втілення невід'ємних прав людини на самореалізацію і вільний розвиток;

— висловлюється на підтримку ідеї безперервності освіти, що набуває свого втілення зокрема у концепції громадянської освіти, виховання у дусі поваги до Демократії, Закону та Права як найвищого імперативу;

— визнає нагальність інтеграції у європейську систему освіти, що передбачає участь України у міжнародних освітніх програмах, обміні викладачами та студентами, створенні таких умов, які забезпечували б оволодіння випускниками загальноосвітніх шкіл  принаймні двома іноземними мовами;

— констатує доконечну потребу подальшого впровадження української мови у навчальний процес, вивчення російської мови, мов національних груп;

— наполягає на утвердженні в суспільстві виняткового, елітного становища Учителя як уособлення та гаранта цивілізованості нації і суспі-льного поступу, підвищення статусу вчительсько-викладацького корпусу, його матеріальної забезпеченості, посилення впливу професорсько-викладацьких кіл на політичні процеси.

В кінцевому підсумку метою освіти має стати формування зрілої особистості, здатної вчиняти згідно із власним розумом, відповідального громадянина, що змагається за реалізацію невід'ємних і невідчужуваних прав і свобод.

Модернізація освіти повинна мати на меті не націонал-романтичне замилування минулим, ідеалізацію хуторянства, а перетворення України на модернізоване суспільство, набуття нею нового образу.

НАУКА

Свобода досліджень має бути фундаментальним і незаперечним принципом державної політики щодо науки. Разом з тим результати наукових пошуків не повинні завдавати шкоди суспільству, перетворю-ватись на засіб маніпулювання, слугувати задоволенню егоїстичних інтересів окремих груп та осіб.

Формування нової української науки неможливе за хибним радянсь-ким принципом розвитку одних наукових напрямків за рахунок інших, що врешті-решт призвело до відставання вітчизняної наукової думки провідних галузей.

Безперечно, наука, через розвиток НДПКР повинна сприяти підвищен-ню конкурентноспроможності національної економіки, особливо за рахунок запровадження науковомістких, високих технологій. А втім не можна забувати про доконечну потребу розвитку фундаментальних досліджень як запоруки існування.

Інтеграція українських наукових досліджень у світовий науковий простір Актитвна політика, спрямована на залучення національних наукових ресурсів до участі у міжнародних дослідницьких розробках та НДПКР є одним з найважливіших завдань українського уряду та держави.

Виняткової ваги набуває інтеграційний рух у царині національного суспільствознавства, що з огляду на політичний тиск протягом тривалого часу перебувало на узбіччі світової науки, було перетворено на знаряддя примусової ідеологічної комунізації. Цілком очевидно, що подальший по­ступ суспільних та гуманітарних наук є геть унеможливленим поза зма­гальним розвитком різноманітних наукових напрямків та шкіл, дійсного розмаїття та плюралізму, будь-яке експериментування зі спробами ство­рення так званої єдиної державної ідеології становить собою, на думку соціал-демократів, явище вкрай небезпечне і хибне. Хай змагаються "сто шкіл" — це старе гасло повинно стати основним імперативом українських суспільствознавців. Жодний науковець, або ідеолог не має права претен­дувати на репрезентацію на єдино вірної, як це було за тоталітарних часів, або на вияв "істиннонаціональної", "істинноукраїнської" точки зору.

Чимдалі, більшого значення за умов модернізації суспільних наук в Україні набирає оновлення юриспруденції. Партія закликає українських правників докласти всіх зусиль для укорінення на наших теренах ідей Панування Права, пріоритету Прав Людини. Поза активної ролі правників подолання правового нігілізму, що являє собою чи не найбільше гальмо створення громадянського суспільства в Україні, є вкрай ускладненим і проблематичним.

Змушені констатувати, що нині статус та роль науковця в суспільному житті жодним чином не є відповідним образу України як розвинутої держави. Безумовно, перехід до ринкової економіки потребує збільшення питомої ваги самофінансування у обсязі загальних витрат на науку. Однак, не слід забувати, що самофінансування радше стосується прикладних досліджень, сфери НДПКР — ось чому соціал-демократи висловлюються як найрішучішим чином на користь ефективної державної дотаційної політики, особливо у галузі фундаментальних досліджень.

Це передбачає зокрема персональну підтримку з боку держави вчених, що мають світову наукову славу.

Голова Президії XVІ  З’їзду

Соціал-демократичної партії України                                            Юрій Буздуган

Голова Редакційної комісії XVІ  З’їзду

Соціал-демократичної партії України                                Олена Скоморощенко

Голова Секретаріату XVІ  З’їзду

Соціал-демократичної партії України                                            Віра Кузнєцова