Вже два дні не вщухають обговорення з приводу арешту Корбана. Як розуміти цей арешт і що він означає.... Він означає, що олігархічна система міжкланової боротьби продовжує існувати і перемагати будь-які прагнення народу України до демократії та черговий крах надії на реформу влади.

Все що відбувається в країні, продовжує зводиться до того, що по-перше, олігархи мають її і її народ, як хочуть. А, оскільки вони хочуть все більше, а пограбована країна має ресурсів все менше, то, по-друге, не вщухають розборки їх між собою за розширення сфер впливу і панування. Влада в Україні залишається головним інструментом, який дає можливість привласнювати ресурси.
Найприкріше тут те, що навіть після Майдану і кривавої війни ми, громадянство, не тільки не маємо впливу на те, що відбувається, але і не генеруємо свого, окремо від олігархічних угрупувань порядку денного. Ми повністю знаходимося під впливом нав'язуваного ними порядку дня, що і засвідчив арешт Корбана та суспільна реакція на цю подію.
Палкі заяви обох угрупувань про патріотизм, турботу про країну і народне благо — цинічна непристойність. Хоча правляче угрупування в особі Порошенка і Яценюка тут виглядає ганебніше, бо унаочнює, що прагло воно до влади і використовує її сьогодні не на вирішення проблем країни, а для придушення конкурентів та забезпечення своїх бізнес-преференцій, зокрема і використовуючи силу державних органів.
Яка має бути реакція громадянства на це. Тільки одна — це не наші розборки і ми не повинні втягуватися в них. А тим більше ставати на бік однієї із сторін. Вони - “обоє рябоє” і б'ються між собою за право безкарно грабувати нас.
Ми маємо тільки вимагати дотримання закону і рівних правил для всіх.
А найголовніше наше завдання — це формулювати виклики, що постали перед країною, і пропонувати відповіді на ці виклики.
Соціал-демократи вважають найголовнішим викликом сьогодення — відсутність соціальної справедливості. Передовсім несправедливий розподіл суспільного продукту, який виробляє країна. 
Олігархи, які нічого, крім народних злиднів не виробляють, привласнюють левову частку суспільного продукту. А ті, хто його виробляє, не отримують справедливу винагороду за свій труд. 
Тому ми наполягаємо, що на порядку денному мають стояти саме ці питання, а не те, хто на кого з олігархічних угрупувань і у який несправедливий спосіб “наїхав”. 
Щоб вийти з зачаровного кола і перестати бути “банановою республікою”, чужим біоресурсом, народ України має згуртуватися довкола єдиного свого захисника — профспілок і боротися не “за Корбана” чи “за Порошенка”, а за свої зарплати і пенсії, як це роблять люди праці в країнах “золотого мільярду”.